"Я сорок років прожила тут, і де тепер моя Батьківщина?!", - кримчанка розповіла про окуповане життя

Два дня в Мариуполе.
Вчера собрали команду, осмотрели все помещения, спланировали начало набора, сегодня встретился со студентами МГУ и Приазовского университета.
А поздно вечером выехал в Мелитополь на поезд Новоалексеевка - Киев.
И там меня настиг позитив.
Захожу в купе, сидит пожилая, сухощавая бабушка с веселыми глазами.
Только зашел, поздоровался, а она без вступлений, похихикивая:
- Ти ж спать не збираєшся?
- Ні, - кажу, - почитаю ще, час є...
- А з якої області їдеш?
- З Донецької, кажу.
- Та ти шо, з самого Донецька - брови поднимаются, на лице еле сдерживания улыбка, - так ти сєпаратіст чи шо?!
- Та ні, кажу, я працюю зараз в Маріуполі, ми там скоро запустимо...
- А, ну то добре, а то на чеченця схожий! (смеется-хихикает) Ой!.. Уяви, а я тільки от з кордону, шмон проходила у Правого сектору..
- З якого кордону?!
- Та з кримського, на Чонгарі. Там же ж наші стоять, ти що, не знаєш?
- Так ви з Криму?!
- Та да! Стоїть цей таможєннік з правого сектору, на голові чулок, (бабуля хихикает) холодно йому бідненькому, тільки ніс торчить (смеется уже безудержно) і питає мене щось про багаж... Уявляєш?!
А я йому кажу: синку, я родом з Чернігова, сала не везу, а поїсти можу дать... Так розсміявся і відпустив.
Смеется бабулька через слово, весело, без злости как девченка.
- І як там в Криму?
- Та як завжди: кому хорошо, а кому погано.
- А кому хорошо?
- Не знаю, нам і татарам погано... Хоча, спочатку всім було хорошо. І нашим, і руським. (смеется) Це коли ще ходили дві валюти - російські і наші. Рублів було море, а ціни - українські. Так тоді було дуже хорошо, хоть і грустно!!
А потім як ціни поставили їхні, то у всіх очі на лоба полізли (смеется снова), і стало всім погано. І цим побєдітелям теж. Тільки вони ж мовчать! Бо руські і начеб-то свої їх захопили (снова смеется!).
- А на початку як було?
- Ой, та концерт був! Танки, люди ці непонятні... Через село як їдуть, аж гуде все. Заходиш в магазин і стоять же ж ці всі руські баби.
Кажуть, от нас охраняють! А от кого, питаю? І от як вони верещать починають, ой!... Зазомбовані, ну що з них візьмеш.
- А вас не чіпали?
- Мене?! Так я ж сміюся над ними, чого мене трогать? Бувало деколи, їдь, кажуть, на свою родіну! Ну комедія! Кажу, так це ж наша родіна, бабьё необразоване!
(теперь уже я смеюсь)
- Ну а що?! От скажи, я сорок лєт прожила тут і де тепер моя родина?! А я іі питаю, ти сама звідки? А вона: з Сибіру! Регочу! Уявляєте?!
З Сибірі до нас приїхала і розказує мені куди їхати... Ну бабьё ж дурне!..
В общем, книгу я отложил, сижу, слушаю, смеюсь...
А в Мариуполь вернусь уже совсем скоро, накануне начала набора патрульных полицейских. Запускаемся 5 ноября.
Mustafa Nayyem
"Я сорок років прожила тут, і де тепер моя Батьківщина?!", - кримчанка розповіла про окуповане життя "Я сорок років прожила тут, і де тепер моя Батьківщина?!", - кримчанка розповіла про окуповане життя Reviewed by Маша Зуб on 03:18 Rating: 5
На платформі Blogger.