"Я сорок років прожила тут, і де тепер моя Батьківщина?!", - кримчанка розповіла про окуповане життя

Два дня в Мариуполе.
Вчера собрали команду, осмотрели все помещения, спланировали начало набора, сегодня встретился со студентами МГУ и Приазовского университета.
А поздно вечером выехал в Мелитополь на поезд Новоалексеевка - Киев.
И там меня настиг позитив.

Захожу в купе, сидит пожилая, сухощавая бабушка с веселыми глазами.
Только зашел, поздоровался, а она без вступлений, похихикивая:

- Ти ж спать не збираєшся?

- Ні, - кажу, - почитаю ще, час є...

- А з якої області їдеш?

- З Донецької, кажу.

- Та ти шо, з самого Донецька - брови поднимаются, на лице еле сдерживания улыбка, - так ти сєпаратіст чи шо?!

- Та ні, кажу, я працюю зараз в Маріуполі, ми там скоро запустимо...

- А, ну то добре, а то на чеченця схожий! (смеется-хихикает) Ой!.. Уяви, а я тільки от з кордону, шмон проходила у Правого сектору..

- З якого кордону?!

- Та з кримського, на Чонгарі. Там же ж наші стоять, ти що, не знаєш?

- Так ви з Криму?!

- Та да! Стоїть цей таможєннік з правого сектору, на голові чулок, (бабуля хихикает) холодно йому бідненькому, тільки ніс торчить (смеется уже безудержно) і питає мене щось про багаж... Уявляєш?!
А я йому кажу: синку, я родом з Чернігова, сала не везу, а поїсти можу дать... Так розсміявся і відпустив.

Смеется бабулька через слово, весело, без злости как девченка.

- І як там в Криму?

- Та як завжди: кому хорошо, а кому погано.

- А кому хорошо?

- Не знаю, нам і татарам погано... Хоча, спочатку всім було хорошо. І нашим, і руським. (смеется) Це коли ще ходили дві валюти - російські і наші. Рублів було море, а ціни - українські. Так тоді було дуже хорошо, хоть і грустно!!
А потім як ціни поставили їхні, то у всіх очі на лоба полізли (смеется снова), і стало всім погано. І цим побєдітелям теж. Тільки вони ж мовчать! Бо руські і начеб-то свої їх захопили (снова смеется!).

- А на початку як було?

- Ой, та концерт був! Танки, люди ці непонятні... Через село як їдуть, аж гуде все. Заходиш в магазин і стоять же ж ці всі руські баби.

Кажуть, от нас охраняють! А от кого, питаю? І от як вони верещать починають, ой!... Зазомбовані, ну що з них візьмеш.

- А вас не чіпали?

- Мене?! Так я ж сміюся над ними, чого мене трогать? Бувало деколи, їдь, кажуть, на свою родіну! Ну комедія! Кажу, так це ж наша родіна, бабьё необразоване!

(теперь уже я смеюсь)

- Ну а що?! От скажи, я сорок лєт прожила тут і де тепер моя родина?! А я іі питаю, ти сама звідки? А вона: з Сибіру! Регочу! Уявляєте?!

З Сибірі до нас приїхала і розказує мені куди їхати... Ну бабьё ж дурне!..

В общем, книгу я отложил, сижу, слушаю, смеюсь...
А в Мариуполь вернусь уже совсем скоро, накануне начала набора патрульных полицейских. Запускаемся 5 ноября.

Mustafa Nayyem