Вони не бачать, вони не вірять, вони не чують

Вони не бачать, вони не вірять, вони не чують.

Маринка з прекрасного українського міста Сімферополь написала "почему ви врьотє, о плєнних воєнних, ето же ваши укропскіє салдати".

Дорога Маринко, я ні слова не писала про плєнних, бо я пишу про людей, а то якась х..ня з гранатою, яка приїхала вбивати тут все живе. 

А ще, дорога Маринко, ваше нєвєріє нагадало мені одну історію.

У тьотки Таньки був чоловік. Дядя Люда.

Його вобще-то звали Іван Макарович, але всі предпочитали називать його дядя Люда. 

Його тьотка Танька награждала почотним ордєном гонореї каждого зальотного командіровочного. 

Місцеві хтиві мужики жахалися від неї на ходу. 

Але всі хто питався дяді Люді сказати шо його Танька веде аморальний образ жизні, чули у відповідь, "да ви шо?да бить такого не може, то ви її со своєй жінкою перепутали". 

І навіть коли дядя Люда лежав в больниці з сіфілісом то всьо равно свято вірив в те що то він просто на роботі пісюна немитими руками брав.

Так шо да, Маринко, лікуйте свій моральний сіфіліс і вірте в криваву хунту і святость вашого пахана.

Tatusja Bo